Сайт joomix.org

 : +380 66 017 8670  / +380 67 738 4427

Конкурс стартував

Сьогодні, 6 березня 2017 року о 00:00 стартував наш конкурс "TalkingBooks - Про що говорить книга". Успіху, Вам, наші учасники!

Олена ЗАДОРОЖНА. Вірші

Із книги «Той, що зумів воскреснути»

Дівчата

Дівчата зрізають коси
Туго шнурують берці
Ім щастя приснилось, здалося.
Кровить забинтоване серце

Дівчата пакують валізи,
Кладуть туди тугу і втому.
Молитва – надійна віза,
Щоб ви повертались додому.

Дівчата збирають сили
І вже не рахують зморжки.
Постійно, туди де «накрило»,
Шепочуть : «Терпи. Ще трошки…»

Дівчата стоять на чатах –
Безсонні, розбурхані очі.
Слабкість стискає в лещатах,
Печуть заплакані очі

Дівчата рівняють спину
З думками про тих, кому важко:

Ворог таких не спинить,

Кулею влучити тяжко.

Дівчата не хочуть втрачати.
Тому подають набої.
Тому одягають халати,
І вчаться тримати зброю

* * *

... А війна так близько, і пахне мазутом повітря

Захлинаються ревом мотори і на узбіччі

Остання волошка тремтливо квітне

Залита пробудженим вранішнім світлом

І дихати легко тумани ховають рани

Розрядиш зброю і довго питимеш небо

Історія родить і нищить безжально тиранів

а ти у високій траві де все і нікого не треба

ще вчора... ніч розтинало «градами»

розіп’ятий спокій здригався від болю і втрат

а зараз у пальцях прив’яла з морозу м’ята

в ній запах дитинства і тіні покинутих хат

* * *

вже синє небо переплавилось на сталь

геть закрутило буревієм тишу

морозний день в минулому застряг

і сонце ніби світить нині яскравіше

короткий спокій видихаєш знов

метнувся паром ввись туди де хмари

скляніє погляд бо побачив кров

тьмяніє серце бо бажаєш кари

твій сміх як вибух зарядив патрон

поцілиш смерть а чи тебе поцілить

приходять тінню димом в кожен сон

брати їх ангели підтримують на крилах

торкне туман твої замерзлі плечі

охопить стан сховає в молоці

аж до світання в спокої й безпеці

і лиш роса стікає по щоці

* * *

ця зневоднена річка цей твій шлях аж до самого краю

розвівається прапор маскується пізня зоря

ти ідеш по межі може хтось погукає впізнає

в тім краю де палає минуле і поле німе догоря

і твій янгол скидає засмалену димом розгрузку

чистить крила від сажі стираючи піт із лиця

він тримає цей світ за тонку і потерту мотузку

у вустах перекочує Слово во ім’я Отця

ти ідеш по межі збайдужіло ковтаючи втому

затріщить під ногами вчорашня вже мертва війна

цей безвекторний шлях повертатися знову додому

як трофеї обвуглена пам’ять і воля твоя кам’яна

* * *

мерехтливе диво стрічань на перехресті перехресть

попелом пилом димом притрушене

заколихане довгим шляхом що веде у руки гарячі

відтинаючи рубежі і простір

перерубуючи пуповину спокою

а на світі тримають сумні голоси

канонади чи таки грім в телефоні

найстрашніші хвилини коли він мовчить

десь здригається заревом вибухів світ

і від того поволі терпнуть долоні

я нап’юся туги і впаду на землю мов п’яна

але вдарить у скроні й запахне зима полином

і ятри не ятри так пече свіжоскошена рана

у пітьмі опиняюсь покинута словом і сном

коли мовиш пошепки на тому краю світу

коли змерзлими пальцями набираєш морзянку послань

ці слова що заплутались в грудях

у сплетінні сонячнім не воруши

реальність навпіл від болю саднить і нудить

а непроханим гостем все падає падає

сиплеться труситься білий сніг

я пройду крізь вогонь я скину усі облуди

я пройду крізь страхи ти лише попроси...


* * *

і така погода

що не знаючи броду

у багнюку стрімглав

до тебе пів вічності ходу

пізно студити воду

що гасила пожежі

видирались на вежі

і ставили там прапори

чуєш брате

ти лиш не згоряй гори

ці колеса

що ріжуть дорогу

привезуть у весну

в твоєму пікапі тривоги

і жменя патронів

у тій воді в чорноті

не один ще потоне

пішим ходом на небо

і кожен шепоче

не плач так треба

я воскресну

в тобі воскресну

В ПЕРЕДЧУТТІ ВЕСНИ

слова проривають греблі

стихія куйовдить волосся

спокою тут не стрінеш

все що було здалося

все що було розтане

але ще попереду буде

навіть якщо не стане

навіть коли іуди

упасти це ще не розбитись

злетіти це ще не в небо

дозволиш мені приснитись

принести в долонях требу

загорнені гори у хмари

стежки усі по спіралі

женеш думки мов отари

по швидкісній магістралі

кидаєш наосліп кості

затерпнуть у рухові пальці

Ми тільки проїздом гості

В столиці неандертальців

Сміливі першопрохідці

Нестримні канатоходці

Осліплені ясновидці

Нескорені полководці

Насипати зерня в землю

Скропити кров’ю і потом

Благословити щемом

Полити сльозами й болотом

Чекати холодну весну

Зростити у серці надії

Від шляху болітимуть плесна

В безсонні тремтітимуть вії

Та все ж проростатимуть вгору

І питимуть тугу вологу

Розкрає громом простори

І блискавка влучить в тривогу

* * *

Якоїсь з ночей розвидниться

Котрогось із днів забудеться

І зорі до рук насиплються

І гнів на вітрах остудиться

Був штурм штормове попередження

Захрипли в ефірі частоти

Гранатами рвали обмеження

Зубами тримали висоти

На завтра прогнози не писані

Знов шторм накриватиме градами

Пригорнеться темрява снами

Гримітиме знов канонадами

Ще безвісти скільки до спокою

Тріщить ошаліло рація

Під ранок нарешті народиться

Війна і помре імітація